Оскільки суто балетні концертні програми на нашій сцені явище майже унікальне, вчорашній Гала-концерт артистів балету (постановник А.Литвинов, диригент О.Кулішов) вартує детального огляду. За свій понад тридцятирічний глядацький стаж я можу пригадати лише кілька вечорів-бенефісів, концерти балетної школи і «Свято на пуантах». Звісно, балетні номери є обов’язковою частиною більшості концертних програм театру, але здебільшого в них виконують практично одні й ті самі номери з вистав поточного репертуару. А оскільки і сам балетний репертуар в силу низки об’єктивних факторів катастрофічно зменшився, то й вибір дуже обмежений.

Саме зараз складається унікальна можливість змінити репертуарну політику, розширити творчі обрії, виховати нову генерацію глядачів, у яких балет нарешті не буде асоціюватися виключно з «Лебединим озером» і «Лускунчиком». На перешкоді цьому стоять лише два, як показав час, непереборні, принаймні в нашому конкретному театрі, фактори — брак грошей і брак кадрів. Але й тут, думаю, можна б було знайти вихід, якби адміністрація театру була по-справжньому зацікавлена у створенні оригінального балетного репертуару, а не в касовому зборі. Але оригінальний балетний репертуар, навіть такий як «Лісова пісня» чи «1000 і 1 ніч», на гастролі за кордон не дуже вивезеш, бо європейська й американська публіка все ще воліє дивитися балети класичної спадщини, головним чином знамениту тріаду Чайковського і ще з пів десятка вистав, здебільшого російського походження, що, природно, унеможливлює їх виконання в Україні. Танцівники, які прагнуть заробити на гастролях, теж мало зацікавлені витрачати сили на репертуар, який ніде не продаси. Втім, відмова від російського репертуару для багатьох вітчизняних балетних діячів, на жаль, діє лише в межах українських кордонів. Але це вже питання особистого вибору. Якщо комусь гроші не пахнуть, нічого не вдієш. Шкода, що на третій рік повномасштабної війни в нашому суспільстві так і не сформувалася чітка громадянська позиція і досі побутує неприпустима толерантність до адептів мистецтва поза політикою, нескінченного маніпулювання українським походженням чи українською тематикою в творчості низки представників російської культури, споживання російського контенту.

Покращити ситуацію могло б звернення до європейського балетного репертуару, але на перешкоді, окрім уже  згаданих фінансових і кадрових проблем, тут стає ще й питання авторських прав. Виникло якесь закляте коло: третій сезон поспіль театр тримає глядача на голодному пайку з 1-актної дитячої «Білосніжки»,  «Дон Кіхота», «Жізелі» й «Лісової пісні», які йдуть майже щомісяця. Окрім них в афішу потрапляють також «Шопеніана» й «Пахіта» відновлена вже втретє «Даремна обережність», скорочений варіант «Великого вальсу», де першу дію переробили на пролог, авторська постановка Д.Омельченко «Сarmen & Jose» і вже зовсім рідко «1000 і 1 ніч» і також скорочена версія «Ночі перед Різдвом». Щось говорять про плани нової постановки «Корсара», але, дивлячись на наш чоловічий кордебалет, мені щось мало в це віриться у найближчій перспективі.

Тому анонс нового балетного концерту викликав у балетоманів величезний інтерес. До того ж у другому відділенні нарешті знайшлося місце для балету и «Нескорені» з надзвичайно експресивним дуетом солісток М.Лоленко та К. Шмігельської, якого ми не бачили вже років зо два. Одноактна вистава на музику «Болеро» Равеля, прем’єра якої відбулася у серпні 2022-г їхо, не дуже вписувалася в контекст дуже попсового як для оперного театру концерту української музики, з яким її показували у прем’єрний сезон, а потім і зовсім зникла з афіші. Сподіваюся, це повернення не стане разовою акцією. Бо театр дуже потребує сучасного репертуару!

З дев’яти номерів балетного першого відділення раніше на нашій сцені виконувалися лише три. «Па-де-катр» і па-де-де із «Сильфіди» були частиною класичного дивертисменту балету «Degage», а індуський танець із «Баядерки» ми вже бачили в інших концертних програмах.

Першим номером і, на жаль,  головним розчаруванням вечора став вальс годинників з балету «Коппелія», де в трьох сольних варіаціях ми мали нагоду побачити нашу найближчу перспективу — учениць балетної школи Марію Давидову, Єлизавету Хоменко і Дар’ю Кравченко. Усі ці юні балерини вже виконують сольні партії у виставах театру і зі своїм завданням впоралися дуже гідно. Але все враження зіпсував кордебалет, танець якого найкраще описує вислів «хто в ліс, а хто по дрова». На щастя, це була єдина така прикрість, як, власне, і єдиний масштабний класичний номер в програмі. В чардаші з «Коппелії» (солісти В.Ільченко, Д.Іванов) і в індуському танці з «Баядерки» (солісти Д.Приданнікова, В.Свідров, І.Коваленко),  кордебалет відпрацював цілком пристойно.

Після того, як балет «Degage» зник з репертуару, «Па-де-катр» ми буквально лічені рази бачили в концертах. Цю витончену  мініатюру для чотирьох солісток (І.Авраменко, В.Бакі, С.Лісняк, О.Сіткевич), натхненну, як і знаменита фокінська «Шопеніана», епохою романтичного  балету, ми, на жаль вже вкотре побачили в скороченому варіанті без сольних варіацій. Так, при всій своїй атмосферності і стильності цей маленький балетний шедевр лише алюзія на старовинну оригінальну постановку Ж.Перро 1845 року для 4 видатних балерин епохи М.Тальоні, Ф.Черріто, К.Грізі, Л.Гран, що за дивовижним збігом обставин одночасно опинилися в Лондоні, від якої до нас дійшли лише спогади сучасників і гравюри, створена у 1941 році А.Доліним. Хотілося б знову побачити цей неймовірно красивий номер повністю!

А па-де-де із «Сильфіди», якщо мені не зраджує пам’ять, ми з того часу взагалі жодного разу не бачили. А воно, як на мене, дуже пасує яскравому дуету А.Вєрєтіної і І.Бряхни з їх віртуозною технікою й легкістю. І взагалі «Сильфіда», з огляду на нинішні наші кадрові реалії, видається мені значно більш вдалою ідеєю на перспективу майбутньої великої балетної прем’єри, ніж обіцяний нам «Корсар».

Європейська хореографія ХХ століття була представлена дуетами з балету Ж.Прельжокажа «Парк» на музику Моцарта (солісти К.Шмігельська і Д.Сіткевич), прем’єра якого відбулася в 1994 році в Парижі, та балету Ф.Аштона «Маргарита та Арман» на музику Ліста (солісти О.Бадалова і Д.Сіткевич), створеного у 1963 році для блискучого дуету М.Фонтейн та Р.Нурєєва. Обидва твори мало відомі широкому глядацькому загалу, оскільки вітчизняний балет десятиліттями незмінно тримався на трьох китах — хореографії Петіпа, Григоровича і вітчизняних постановників. Тому спроба виконання навіть фрагментів цих балетів у Дніпрі є непересічною мистецькою подією. Всі троє солістів, яким випала ця без перебільшення історична місія, продемонстрували, на мою думку, яскраву акторську індивідуальність і відчуття стилю. Сподіваюся, ми ще матимемо нагоду знову побачити ці дуети. І що це тільки початок, і театр продовжить розширювати власні творчі і наші глядацькі обрії!

Але справжньою родзинкою вечора для мене стала запальна «Гранд тарантелла» Дж. Баланчина, поставлена в 1964 році на музику видатного американського композитора і піаніста ХІХст. Луї Моро Готшалка, у неймовірно експресивному виконанні Марії Лоленко та Олександра Литвинова. Чудова робота, мої щирі оплески солістам! Хореографію Баланчина на нашій сцені ми вже бачили, адже в «Святі на пуантах» виконувалось його знамените класичне па-де-де. Та, як на мене, Баланчина багато не буває, особливо при нашому небагатому балетному репертуарі, а цей номер дуже хочеться побачити знову. Нагода незабаром буде — в афіші значиться гранд-концерт на честь закриття театрального сезону.

Дуже тішить, що цього вечора на сцені театру була представлена і сучасна українська хореографія, а саме «Дует на тему Ромео та Джульєтти» на музику П.Масканьї в постановці Сергія Бондура (солісти А.Вєрєтіна та О.Чорич). Ефектні акробатичні підтримки заслужено викликали захват публіки, а проникливий ліризм шекспірівського сюжету щиро зворушував.

І на завершення надзвичайно різноманітного й яскравого балетного дивертисменту нам показали велике класичне па-де-де на музику з опери-балету Д.Обера «Бог та баядера або закохана куртизанка» (солісти І.Байтлер і С.Зданський).  Автором хореографії прем’єри, що відбулася в Парижі ще у 1830 році, був Ф.Тальоні, але від неї до наших днів  дійшли хіба що спогади сучасників. Нову хореографію на цю старовинну балетну музику створив у 1949 році балетмейстер паризької опери В.Гзовський. З того часу це елегантне віртуозне па-де-де є справжньою перлиною класичного балетного репертуару. На нашій сцені мені довелося побачити його лише вдруге. І я маю відзначити надзвичайно високу планку виконавської майстерності, яку поставили для себе наші молоді солісти. Вкотре повторю, що хотілося б бачити цей номер знову!

Отже, балетний Gala цілком очікувано і цілком заслужено став однією із найяскравіших подій нинішнього театрального сезону. Мені особисто ещо зіпсували задоволення вже згаданий розбрід кордебалету в першому номері і часом звучання нашого оркестру. Втім, останнє — то проблема не лише цього концерту. Ну, і ще хотілося б у фіналі першого відділення побачити на поклоні всіх учасників концерту. Але загальне враження, попри всі ці прикрі моменти, все одно дуже позитивне. Такі концертні програми дуже потрібні! І не раз на чотири роки, а хоча б кілька разів на сезон! Я розумію, яка це величезна робота! Але вона того варта! Дякую всім, хто доклав праці й натхнення, щоб подарувати нам це свято балету!